Просфора 2.1

У цю неділю Євангельське читання навчало устами Спасителя нас про вдячність. На прикладі отих десяти прокажених Господь вчить і нас з вами про те, як ми повинні реагувати на дію Бога у нашому житті. Не обманюймо самі себе говорячи, що все наше є нами заслужене, чи зароблене. Більшість з того, чим ми найбільше пишаємось перед друзями та й часом і ворогами - є лише проообразом тих Божих талантів, які дані нам для випробовування віри, та удосконаленню в благочесті. Вони не є зароблені нами.На Господньому винограднику ми є лише співпрацівниками. Бог часто використовує нас як знаряддя у Своїх руках, але при цьому, що особливо важливо, не втручається у свободу нашої волі. Він завжди дає нам можливість самостійно спрямувати свою волю та зусилля до добра. Ми ж тут не пани, але робітники у Господа. Читати ще… »

Знаєте, мені завжди було прикро за тих людей, котрі в силу своєї натури ніколи не були помітні в суспільстві. Є такий тип людей, котрих зовсім не помічаєш спочатку у школі, потім в інституті, ну а потім на роботі. Коли вони враз десь “зникають”, переважна більшість людей особливо про це не жалкує, тому, що їх і так для них фактично не існувало.

І з безлічі інформації котру ви встигли забути за десять років після закінчення школи разом з іменами своїх випадкових вчителів, обов’язково будуть і імена тих ваших однокласників чи одногрупників, котрі провели з вами декілька років день-у -день. Я чесно, не зможу зараз пригадати усіх своїх однокласників.

Звичайно, при зустрічі я їх упізнаю, але так щоб я зараз сів і написав список з тридцяти моїх колишніх “коллег” хоча б школи - вибачте, друзі, не зможу. А ще, я навчався не лише в школі. В мене позаду і ліцей, і Духовна семінарія, і Академія. А ше колись декілька разів був на спецкурсах… І усюди там були якісь живі люди, котрих я не помічав… Читати ще… »

Нещодавно я прочитав одну історію. Не знаю, на скільки вона може бути достовірною, проте вона дуже доречна у час сьогоднішнього Євангелія, оскільки в чомусь допоможе і нам з вами зрозуміти один з аспектів змісту, проголошеного нині самими євангелистами.

До одного азійського села приїхали християнські місіонери, задля великої мети - ширення Слова Божого. І ось, дружині місіонера враз кинувся у очі один дивний факт - усі тамтешні жінки-селянки мали неприродньо згорблені та викривлені хребти. Згодом вона переконалася, що ті жінки отримували викривлення своїх хребтів лише тому, що постійно, рік за роком, прибираючи свої помешкання використовували віники, з надзвичайно коротенькими ручками.

Через брак у селі дерев, з котрих можна було б змайстувати держаки-ручки до віників, усі люди замітали свої маєтки низько-низько зігнувши свої спини. І тоді ця жінка вирішила допомогти селянам вирішити хоча б цю невеличку проблему. Вона поїхала за багато кілометрів, щоб знайти відповідні дерева, з рівними пагінцями. Тоді, набравши саджанців вона пересадила їх у себе на городі, і так виростила цілий сад дерев, які згодом можна було використовувати, як ручки до віників. Читати ще… »

Писати постійно натхненні речі могли тільки великі святі подвижники – преп.Феофан Затвориник, Іоан Кронштадтський, та їм подібні. Я ж - не маю ні розуму, ні духовного досвіду щоб постійно писати так, щоб воно було душеспасительно. Писати, взагалі, я то можу, але не так добре, якби сам того хотів. Чи точніше – як того було б потрібно.

А сьогодні хочу привести тут цитати з тексту, який би я б дуже хотів сам написати, і при чому саме сьогодні. А не завтра, чи тим більш учора )) Я не його автор – але переклав на рідну мову текст саме я. Так, що у будь-якому випадку – ексклюзивні помилки – мої власні.

Це уривок з доповіді “Наслідування Христа в служінні ближньому й світу ”, котра була прочитана на Четвертій богословській співбесіді представників Російської Православної Церкви й Союзу Євангелічних Церков у НДР, 10 -13 травня 1981 року. Її автор - Архієпископ Вологодський й Великоустюжский Михаїл, професор Ленінградської Духовної Академії. Українською мовою текст можна цілком прочитати на сайті для богословів - misioner.org.ua, хоча поки там доступна лише перша частина. Читати ще… »