Просфора 2.1

Значить так. Я тут якось обіцяв Зміючці Оленці, що напишу про те як і коли я заробив свої перші гроші. Ну, що ж. Прийшов час фінасових откровєній.

Взагалі, свої власні перші гроші я отримував дуже рано: пам’ятаю коли мама мене посилала за хлібом, то я хліб купляв, а
здачу собі заникував )) Це були гроші, як я вважав, зароблені хирістю, то єсть моїм власним розумом і смекалкою. Я ж їх в мами не крав, бо як це можна красти фактично сам в себе? Це ж моя мама? Моя! Значить і її гроші - це мої гроші, правда, просто от так взяти - це фактично вкрав. А коли зробив якусь поважну справу (от скажімо купив щось там), і залишились гроші - то це вже зовсім не крадіжка )

З дитинства пригадую дилему: в нас був такий магазин, котрий ми всі кликали “залізний”. І от в тому задлізному магазині була всяка всячина, на котру так сильно западають діти. Мені було там цікаво все: як там стоять великі коси, серпи, молотки і молоточки, шурупи і шурупики, якісь гайки і розетки. Я часто ходив туди просто подивитися. Я нічого там не купляв, але просто насолоджувався різноманістістю усіх тих суперважливих як мені здалося деталей. Ну, там короче, було все.

Але якось я побачив шо там продають гаманець! Я зараз вже не пригадаю як він виглядав і скільки коштував, але в якийсь момент саме він був моєю фантастичною мрією. Часом в мене було багато монет, а носити їх “просто так” в кишеньках було не цікаво та й небезпечно. МЕНІ ПОТРІБЕН БУВ ГАМАНЕЦЬ.Я дуже сильно-сильно про нього мріяв, але й так його ніколи не купив. Можливо, коли б купив - забув би давно про нього. А так - пам’ятаю. Тоді в  мене було грошей стільки, що вистачало рівно для того, щоб його купити. Але я не купив, бо тоді в мене б не було грошей, щоб в ньому носити… Оце таке про перші гроші.

А ще, я скільки міг співав у нас в церкві, за що скільки міг наш настоятель скромно обдаровував мене хлібо-булочними виробами. Часом давав і пару рублів, але їх сума і частота не завжди була варта того, щоб я тут про них згадував )). Правда, були моменти коли мені за мій ангельський похоронний спів золотили ручку вже парафіяни, то це було для і моїх друзів свято. Пригадую, що за один похорон я був купив собі чорні джинси, тоді страшно модні “труби”, і з компанією ми нераз за ті гроші ходили “на пельмені” в місцевий “бар”. Власне, “Баром” те приміщення я б не наважувався назвати, але тоді це був таки ”бар” , і це було круто )

Треті гроші, про які я пам’ятаю - це аццка праця (де б ви подумали?…)) на Микулинецькому пивзаводі. Офіційно я там працював один місяць “викладачем” і “перекладачем”. Ну, тобто, я спочатку викладав ящики на машину, а потім перекладав їх коли і куди було потрібно ))

Цей час - один з тих що я ніколи не забуду. Бути грущиком на заводі - це вам не в інторнеті ЖЖ читати! Тоді я cхудав на багато кг., а заробив яких сто гривень. Потім мама дала ше сто, і я купив собі свій перший б/у відеомагнітофон! І я, погодьтесь, знову-таки  був крутий чувак! В нього було багато головок, він міг записувати з тєлєка, але картинку показував тільки чорно-білу. Проте, мені не так був потрібен відік, як лічноє осознаніє того факту, що він в мене є. Цей предмет і до нині я вважаю одним з найважчих і найскладніших покупок у житті. До речі, де він зараз? ))  Треба пошукати.

Ну, а потім я став попом, і гроші полились з неба як з рога ізобілія. Тепер після обідні я люблю купатися в грошових
знаках, старанно їх перераховую, сортую і переставляю з купки на купку, насолоджуючись їх приємним хрускотом, шарудінням, та запахом. Чого й бажаю усім вам. )))

Ну все. )) Хватить з вас. Пішіте пісьма.

Чао.