Просфора 2.1

 Коли мені доручили в семінарії читати курс з догматичного богослів’я я абсолютно не був в захопленні. Але коли я побачив з якого підручника я мушу це робити я взагалі оторопів. За час своїх власних “студій” я мав можливість і бажання переглянути усі реально можливі конспекти лекцій і саме та книжка котра мені найменше подобалась лежала тепер переді мною на столі. Більше того - чиясь старанна рука і щедра кишеня закупила повний комплект таких книг у бібліотеку! Відступати, як кажуть, тут вже не було куди.

Чим мені не подобалась книжка? Тим, що будучи написаною складною науковою богословською термінологію вона абсолютно ставала неможливою в ролі саме підручника для студентів. Тому, лекції я вимушений був будувати так, щоб дотримуючись календарного плану і плану конспекту давати студентам все що можна, перекладаючи з церковно-китайської (с) на нормальну і зрозумілу для більшості. Я абсолютно не применшую того матеріалу ні за змістом, ні за суттю. Просто намагаюсь хоч якось прищепити в хлопців бажання відчути за догматикою Церкви - живу реальність, не суху схоластику, але саме життя у Бозі.

Взагалі, значна частина богословських пошуків у всі віки зводилась саме до цього: знаходження необхідних термінів і висловів, котрими можна було б описати обєктивну реальність Божества, відношення Бога до світу і людей скупими нашими словами.

От сьогодні ми хочемо описати свято найбільшої таємниці з усіх таємниць Всесвіту. Нині ми вшановуємо нашого Бога, в Тройці Єдиного - Єдиного по природі, а троїчного в особах. Як це? Що це? Що таке Бог? Що таке Дух? З чим це можна зрівняти? Реально - ні з чим. Ми ніколи і ніде не зустрічали і більше ніде не зустрінемо такого, щоб нагадувало нам нашого Бога - Троїчного по природі.Тому, й вимушені ми використовувати той скупий лексикон, котрий відповідає нам, немічним у благодаті, і малим на добрі справи.

А що нам зрозуміло? От кажуть, що нині “день народження Церкви”. Це вірно? Так, справді. Багато проповідників нині з амвонів звертало увагу вірних на те, що цей святий день - день народження Церкви. Але це вірно тільки з умовою. І справа тут ось в чому. Ми знаємо, що й до приходу Христа на землю тут подвизалося безліч праведників, пророків, отців і патріархів, котрі своєю відданістю Богу і жертовновністю, стали на всі часи прикладами для наслідування. В той же час, усі вони складали собою одну єдину спільноту вірних Богу людей, котру сміливо можна назвати Старозавітньою Церквою. Це, до речі, дуже поширений богословський термін.

Отож, Церква як Богом заснована спільнота святих вже і до цього існувала. Навіть відносини між Адамом і Богом до гріхопадіння можна сміливо назвати духовним, релігійним, церковним життям. Але після гріхопадіння - спотворення усієї людської природи благодать яка подавалась їм була лише благодаттю оновлення і освячення, але не спасіння і вічного життя. І ми знаємо, що усі праведники після смерті йшли в пекло. І Адам, і Каїн, і Авель, і Авраам, і Ісаак, і Яків - усі!

Те, що могло дати їм справжнє життя здійснилось на Голгофі, а отримало свій апогей на третій день після неї : Христос воскрес, і дарував світові життя. Він одразу повернувся в пекло, щоб визволити з нього усіх тих, що були раніше у гробах. Своєю жертвою Христос обожив і одухотворив старозавітню Церкву, і в єдиному і вічному свому Царстві, котре ніколи не перестає об’єднав усе  людство в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Це наш догмат - непорушний закон.

Тому, нині точніше буде нам говорити, що святкуючи день народження Церкви ми вшановуємо не початок існування Церкви, але початок благодатного Її життя, оживотвореного Святим Духом, що мав місце на п’ятидесятний день після Воскресіння Христового. Ми віримо, що благодать що рясно проливається “ріками води живої” на усіх вірних сьогодні і нам дає величезну надію на наше з вами власне духовне відновлення.

За древньою традицією ми прикрашаємо і свої оселі, і храми зеленні, і навіть священнослужителі в харамах облачаються у одяг зелених відтінків. Чому так? Тому, що в зелені є життя. Подивіться навколо - яке усе прекрасне довколо. Але ця зелень і несе нам не тільки красу, але й пересторогу: ми її вирвали чи вирубали, і позбавлена свого батьківсього коріння вже зовсім скоро засохне. Так і ми: позбавленні через лінь та неуважність благодаті Господньої, яка існує в Церкві і більше ніде, незабаром можемо загинути духовно, а то й фізично.

Тому, будьмо розумними, щоб цінувати той святий час, який ми нині переживаємо. Це свято нам дано не для того, щоб ми листочками і гіллям погралися, та за стіл сіли. Це свято для наших хворих душ. Щиро вітаю усіх нас з ним. Нехай благодать Пресвятого Духа, котру здобули ми на молитві буде на вічне посоромлення дияволу і слугам його, а не нам на суд і осуд.

18.00 // 15.06.08