Просфора 2.1

• Що потрібно знати перед тим, як іти до церкви?
• Для чого туди йти?
• Як поводитись у церкві, що там робити?
• Скільки разів у рік потрібно ходити до церкви? Чому саме стільки?
• Як реагувати і що робити, коли тобі постійно роблять зауваження різні “бабки”, то стоїш не так, то хрестишся не так, то вдягнувся не так і т.д.?
• Що це в церкві відбувається, коли священик, диякон та прислужники ходять туди-сюди, відкривають-закривають ворота, включають-виключають світло? Для чого це все потрібно?
• А чому священик просто не може стати перед людьми, сказати проповідь, відповісти на запитання, які турбують людей, дати настанови?
• Чи обовязково в церкві ставити свічки і цілувати ікони?
• Для чого диякони і прислужники цілують руки старшим за себе по сану, а cтарші молодшим по сану не цілують? Як це все розуміти?
• Якщо людина не хрещена чи можна їй бути в церкві?
• Чому в православній церкві така довга служба?
• Коли вже можна йти з церкви? Знаю, багато людей ідуть після “Отче наш”, це нормально?
• Чи обовязково щоразу сповідатися і причащатися?
• - Що робити коли не відчуваєш потреби і бажання ходити до Церкви? Як бути?

- Що потрібно знати перед тим, як іти до церкви?

Дякую за цікаве запитання. Тут мені хотілося б відповісти на нього не тільки як науковцю-богослову, але й у першу чергу як звичайному рядовому священику. Як на мене це тут дуже важливо підкреслити. Справа у тому, що існуюче у багатьох переконання, про те, що до храму йдуть лише «з вірою» немає під собою зовсім ніяких підстав. Церква постійно навчала і навчає, що в ідеалі людина повинна переступити поріг храму уже з певним багажем знань, навіть хоча б з самим його мінімумом. І хоча нас довго безбожники навчали, що віра наспраді сліпа, хочеться сьогодні усіх завірити, що ми, християни, не віримо «сліпо». Сліпим і безкомпромісним може бути тільки безвір’я.

З перших, ще апостольських часів, обов’язки духовенства зовсім не обмежувалися здійсненям богослужень, але включали також обов’язкову катихизацію (навчання основ віри) людей, котрі готувалися до св.Хрещення, т.зв. «оголошених». Ну,й звичайно, не в останню чергу ними здійснювалася пастирська опіка тих, хто уже був членом Церкви.

В випадку, коли людина приходить до храму абсолютно без знань, і ще гірше – з невірними уявленнями про все те, що там відбувається – ми можемо з великою ймовірністю говорити, що вона ходить туди якщо не даремно, то напівдаремно. Пригадуєте як у казці: йди туди, незнаю куди, і візьми те, незнаю що. Це на жаль – сумна реальність нашого сьогодення. Що ж саме і скільки знати – це уже справа рівня самої, конкретної людини, і його краще визначить духівник.

- Для чого туди йти?

Скажу просто: для того щоб ЖИТИ. Для того, щоб залишатись людиною. Якщо люди лековажать присутністю у собі такого дорогоцінного свого органу, як душа – частички в нас Самого Творця, то в такому випадку в нас немає зовсім підстав називати таких людей людьми. Це звичайно ж не заклик називати один одних тваринами. Просто найголовніше, що нас відрізняє від тварин – це саме образ Божий, котрий відбитий на нашій природі. І от, відвідуючи храм і відбуваючи певні молитовні практики, ведучи нормальне духовне життя, людина не тільки реалізовує своє боголюдське покликання, але й наповнює своє земне буття справжнім сенсом.

- Як поводитись у церкві, що там робити?

Дуже б хотів своєю відповіддю вселити надію і впевненість для тих людей, котрі ніяк не наважуються прийти в храм зі страху, що не знають, як себе у ньому поводити. Все що вам потрібно знати – це те, що до храму йти потрібно. Ніхто з постійних парафіян, «професіоналів», не народився зі знанням церковного Уставу. Головне мати віру у те, що заходячи до храму ти йдеш на зустріч зі своїм Небесним Отцем, а не просто обираєш спосіб свого недільного дозвілля.

- Скільки разів у рік потрібно ходити до церкви? Чому саме стільки?

Стільки, скільки це взагалі можливо. Церква – це і школа благочестя, це і духовна лікарня, це й душевна трапезна, це ковчег спасіння. Все те, чого ми не зустрічаємо у своєму «світському» житті ми обов’язкомо можемо зустріти в храмі Божому, при чому зустріти «з надміром». Отож, будь-яка здорова людина не може не бачити користі від життя у вірі. А отже, і життя у Церкві.

- Як реагувати і що робити, коли тобі постійно роблять зауваження різні “бабки”, то стоїш не так, то хрестишся не так, то вдягнувся не так і т.д.?

Сприймати це, як ще одну можливість зустріти у своєму житті спокуси і перебороти їх. Ну й звичайно, дякувати Богу, за те, що Він привів нас саме до правдивої і живої Церкви. а не штучної, самими людьми створеної організації, що прикривається назвою Церкви. Все «гладенько» між людьми буває тільки там, де диявол вже давно підмінив внутрішність – зовнішністю. В сектах нас «бомбардують любов’ю», оскільки це приносить їм фінансовий зиск. Наша ж Церква – Жива. І скаладають її не тільки святі, але грішники, що каються.

- Що це в церкві відбувається, коли священик, диякон та прислужники ходять туди-сюди, відкривають-закривають ворота, включають-виключають світло? Для чого це все потрібно?

З плином часу Церква виробила свій особливий, притаманний лише їй, спосіб зовнішнього вияву свого внутрішнього почування. Кожний рух, кожне слово, кожний предмет має у Церкві своє місце, і чітку мету. З часом більшого оцерковлення люди все більше і більше дізнються про цей глибинний зміст. І замість багатьох слів пояснень я тут краще запрошу наших шановних читачів на найближче православне богослужіння.- А чому священик просто не може стати перед людьми, сказати проповідь, відповісти на запитання, які турбують людей, дати настанови?

Священник це зовсім не «артист розмовного жанру», і навіть не учитель чи психолог. Він – священнослужитель, якому доручена величезна місія від Христа – «пасти його вівці», бути упорядником у Його домі. Серцевиною усього служіння є відправа св.Євхаристії. Всі інші аспекти пастирської діяльності є лише доповненням для неї. Є час, коли священик спілкується, коли відповідає, коли консультує. Але окрім духовенства здійснювати Таїнства не може ніхто. Тому, «просто навчати» як це роблять сектанські пастори - недостатньо.

- Чи обовязково в церкві ставити свічки і цілувати ікони?

Так. В церкві все заведено розумно і досконало. І тому, якщо ми чогось не розуміємо, це зовсім не означає, що відповіді немає. Відповідь , звичайно є. Але не кожна відповідь нам може бути досяжна, в силу зовсім різних перешкод: природних, освітніх, духовних. Тому, давайте молитвою випрошувати собі смирення. Ну, і звичайно впевненості у тому, що Церква – це Джерело Істини.

- Для чого диякони і прислужники цілують руки старшим за себе по сану, а старші молодшим по сану не цілують? Як це все розуміти?

Коли ми цілуємо благословляючу нас десницю, то так символічно вшановуємо благодать Святого Духа, котра почиває на священику чи єпископу. А молодшим не цілуємо, бо у них немає такої благодаті.

- Якщо людина не хрещена чи можна їй бути в церкві?

Можна, звичайно. Але тоді їй не дозвонено багато з того, що дозволено іншим мирянам. Скажімо, заборонено приступати до св.Причастя, чи навіть не схвалюється присутність на літургії після т.зв. «Ектенії оголошених»

- Чому в православній церкві така довга служба?

Доброго забагато бути не може. Особливо розмови з Богом для грішників.

- Коли вже можна йти з церкви? Знаю, багато людей ідуть після “Отче наш”, це нормально?

Формально, після Херувимської пісні і до відпусту священника покидати стіни храму не дозволяється. Про те, в особливо важливих випадках це звичайно допустимо. Основне – знати, що коли ти покидаєш без реальної причини храм, ти не Господа обманюєш, але себе самого.

- Чи обовязково щоразу сповідатися і причащатися?

Свята Євхаристія є єдиною можливістю обожитися грішній людині. Таїнство Покаяння – є єдиним дієвим шляхом отримати прощення гріхів. От і дивно, як в нас «пити і курити» ніколи у людей не набридає, а «сповідатися і причащатися» може стати для когось в тяжість. Все це, насправді, свідчить про велику духовну хворобу у людини. Коли атрофована душа жити не прсто складно, але й неможливо.

- Що робити коли не відчуваєш потреби і бажання ходити до Церкви? Як бути?

Просто треба знати, що це є найбільш яскравим виявом зчерствіння душі, і наближення духовної смерті. У всіх нас від народження є душа, у багатьох навіть залишилася і совість. Але совість – Голос Божий, як отой бездонний колодязь чистої і живої води. Проте, достатнього зверху цей колодязь прикрити гіллям з наших гріхів – його глибина вже не буде мати ніякого значення. Вода застоїться, і вже більше не буде придтна для споживання. Тому, вступаючи в підготовчий час перед Святим і Великим Постом хочеться пригадати усім про існування такого колодязя у нас. Який він у нас? Яку воду звідти можна сьогодні начерпати? А відповідаючи на це питання, знайдімо сили бути чесними до кінця хоча б самим з собою. Ну, а Бог нас і так бачить такими якими ми є.