Просфора 2.1

Декілька днів тому я отримав листа від одного з відвідувачів “Просфори”, котрий у своєму листі підносив важливу тему складних релігійних міжконфесійних відносин. Ну, і будучи тепер вимушеним експертом з цієї теми я написав йому листа у відповідь, у котрому я намагався коротенько сформулювати власну точку. А оскільки коротко в мене не вийшло - нині цей опус просто викладаю на сайт. Хто хоче - може почитати.

• З листа: А саме питання, в якому я толком, на жаль, не можу розібратись, дуже анальне, і полягає воно в несповному розумінні, як визначити, яка в
  нашій країні православна церква (конфесія, патріархія) є, так би
  мовити, благодатною, а яка ні. Я, хоча й намагаюсь мислити,
  аналізувати, відчувати власним серцем, все-ж таки знаходжусь на рівні
  простого обивателя, для якого аргументи як однієї, так і іншої сторони
  в чомусь знаходять відгук, в чомусь - ні, а єдиної картини так і не
  складається. Тому доводиться керуватися лише власним внутрішнім
  відчуттям, а воно, як відомо, не завжди подає точні і зрозумілі
  сигнали.

Перш за все хочу подякувати вам за обширного листа, та висловити свою повагу за піднесену в ньому тему. Спробую відповісти в свою чергу не менш вичерпно і доступно.

Здається, що в сучасному світі люди, а тим більше молоді люди, зовсім не думають про речі іншого порядку аніж гедонізм - шукання звичних задоволень і насолод. І хоча я сам створений з плоті і крові, буває грішу цим, але знати і розуміти проблему є зовсім не тим, що її свідомо ігнорувати. Сам я чоловік грішний, багато роблю дурниць у житті. Але це не тільки не повинно мене розчаровувати в Істині, але навпаки - все більше і більше навчатися в міру духовного росту як нею жити. Для цього ж звичайно потрібно якось навчатися вірних поглядів, більше читати, а ще більше молитись. Тоді будемо знати більше.

Щож стосується конкретної відповіді на ваше запитання, то я можу тільки відповісти наступне. Я можу і люблю говорити про речі релігійні, я можу навіть писати про багато інших речей. Але коли мова зайде про речі котрі від людини не залежать, я волію краще промовчати. Власне, коли ми говоримо про Благодать, для віруючої людини визначити де вона діє, а де не діє ,було б профанацією Таїнства, отже й смертним гріхом. Не наша, не людська це справа визначати де Бог діє, а де Йому не можна цього чинити. Скажімо, в Церкві за переконанням осуджувати когось вже гріх саме тому, що осуджуючи, (тобто даючи оцінкому комусь чи чомусь) ми приписуємо собі властивості Самого Бога, котрий знає все насправді краще нас. Ми ж при цьому падаємо у прірву бісівської гордини.

Проте, звичайно, нормальна і здорова людина не може не цікавитися питаннями церковного життя, релігії та й всього того, що її оточує. Особливо тоді, коли очевидно стан котрий навколо є м’яко кажучи - ненормальним. Скажімо, на даний час в нашій державі абсолютно встрачена єдність Церков. Але так як у нас відстутня не тільки єдність, але й культура та разом з нею і здорова толерантність, то найкращим аргументом для власного “виживання” тієї чи іншої релігійної конфесії є приниження іншої усіма можливими способами. Постійно при цьому не тільки паплюжачи самих себе, але й врешті-решт, і Самого Христа.

Люди навішують одні на одних якихось ярликів, штампів та й просто хамлять один одному, доводячи в принципі зовсім не те, про що говорять. Християнством і розумінням глибиннно суті церковного благочестя тут й “не пахне”. Просто грубі мужицькі методи ведення полеміки, звичайно, не без диявольскої допомоги, перейшли уже тепер і в церковну огорожу. Хамити ж іншим вже по природі навчені усі, але читати книжки чогось можуть лише вибрані. І розуміти точку зору іншого можуть не багато.

От, ви сказали про “благодатність”, і запитуєте, цілком логічно, яка ж з церков може справді бути благодатною в наш час. Питання конкретне і справедливе. Але знайти відповідь тут людина не може. Щоб цілком сформулювати свою думку у мене тут хіба є декілька тез.

1. Благодатність, чи хоча б “визначення її наявності”, від людей не залежить, ними не вимірюється і не оцінюється. Це є внутрішній особистий духовний досвід християнина. Якщо я його пережив, ніякі сторонні, навіть т.зв. богословські аргументи тут ціни не мають.

2. Благодатність це важлива риса у людському намаганні охарактеризувати церковну общину. Але не варто забувати, що вона є однією з інших характеристик, більш важливих з точки зору людини, оскільки саме від людей і залежать. Є в нас ще догмати і канони, слідуючи котрими у правій вірі і спасається людина. Якщо вона (людина) порушник канонів по життю, а єретик по внутрішніх переконаннях, факт того, що вона причисляє себе до “канонічної Церкви” не робить їй ні честі, ні врешті не дає перспектив до вічного життя. Її фінал - з усіма грішниками.

3. При ретельній оцінці когось, варто визначити чи до оцінки самих себе ми підходимо з такою ж ревністю та скрупульозністю. Скажімо, шукаючи питання чи існує благодать у поки невизнаних світовим Православям Церквах, ми маємо в рівній мірі потребу поцікавитись, чи залишилася вона, скажімо, у лаврських монахів-підерастів, чи католицьких ксьондзів -педофілів. Офіційно, про “благодатність” їх громад мова навіть не підноситься. Хоча, скажімо, св.Кирило Єрусалимський писав про людей котрі бездумно приступали до св.Таїнств: “люди тебе хрестять, а Дух Святий хрестити не буде…” Отож, люди тебе виберуть навіть не на диякона чи священика, але на самого патріарха, але Дух Святий цьому служінню буде противитись. Ось яка думка залишається уже в віках Православної свідомості.

4. Зовні всі православні церкви України одинакової вартості. Справа у тому, що канони і догмати в усіх православних Церквах України дотримуються одинаково. На віронавчальному ґрунті всі вони рівнозначні. Неканонічними в буквальному розумінні є всі Православні Церкви, оскільки канони укладені в перших століттях християнства просто давно стали неактуальними. Просто, одні ставлять клеймо “неканонічних” на інших, маючи на увазі виключно “неканонічний” спосіб отримання автокефалії (церковної незалежності), а інші можуть закинути у відповідь порушення останніми інших канонів, котрі просто себе вже вичерпали. Скажімо, проносити будь-які гроші у храм, а ще існує заборона лікуватися у лікаря-єврея, користування парфумами, чи просто хіротонії раніше 33 років. Все це - не-к-а-н-о-н-і-ч-н-о.

5. Основна річ, котра відрізняє Церкву від “церкви”, це ключові положення її віровчення, та основи духовного життя. Оці положення також звуть Догматами. Це фундамент нашої віри, і саме за ними можемо міркувати про чиєсь “інославіє” чи “Православіє”. Так от в цьому, фундаментальному положенні, між Православними Церквами України різниці немає. Ми з одинаковою ревністю можемо ходити в будь-які православні храми України (УАПЦ чи УПЦ КП) і бути впевненими, що спасаємось. Але можемо ходити в саму “благодатну” і конкретну громаду, вважати себе “обраним”, “не таким як інші”, але окрім диявольскої горднині нічого з того не отримати. Віра повинна будити в нас смирення, а не марнославство.

6.Ну, й останнє на сьогодні. Особисто я вважаю, що не та людина стоїть на шляху до вінчої погибелі яка молиться у іншому патріархаті. Але та, яка взагалі до храму не ходить, чи свідомо виступає проти його необхідності, віддіючи перевагу чи то нічним клубам, чи то сектам.

Я звичайно свідомо не торкнувся тут питань церковної політики. Вони на превеликий жаль нині є чи не головними рушійними чинниками у існуванні таких конфліктів. Вони їх провокують. От і розуміючи це, краще для вияснення питання їх ігнорувати.

З повагою -
Свящ.Є.