Просфора 2.1

Коли підходить час чергового посту, то знову даєш собі обіцянку виправитись. Думаєш, що хоча б цього разу будеш здібний хоча б щось на дрібничку змінити у своєму ідіотському житті. В людини є такий момент, коли вона не бачить реальних можливих змін у житті і падає з того у відчай. Багато хто людей покінчав з життям саме у такий момент. Людина відмовляється боротись з собою чи обставинами коли вже наперед не вірить у добрий кінець початої нею справи. Не раз, як священик, зустрічаєшся з такими людьми.

Сам я як священик дуже їх ціную. Коли зовсім незнайома людина підходить до тебе і ставить дуже елементарні питання особливої ваги. Ті, котрі як видно для неї є справді найважливішими у житті: “Як мені далі жити?”.

Колись до Христа підійшов багатий юнак, котрий поставив таке ж запитання. Але здається, він як і багато хто з моїх товаришів які запитують про теж саме, не хочуть чути відповіді. Вони просто запитують міркуючи, що будуть це виконувати тільки тоді, коли моя відповідь буде співпадати з їхньою, більш зручною і простою. В біблейському сюжеті юнак (котрий по-суті мав можливість увійти в число апостолів Христових ) відійшов від Нього засмученим. Тягарем до апостольства стало його багатство. Це звичайно не говорить про те, що багатим не бачити Царства Божого як своїх вух. Просто, найчастіше, саме багачі найшвидше втрачають здатність вірно розподіляти власні пріоритети.

Так от що нам важливо зрозуміти. Наша віра в Бога полягає не тільки в простому переконанні, що Він існує. Віра - це швидше дієва реакція на таке знання. Це непрестанне бачення Бога, ходіння перед Його очами, і головне - тісне спілкування з Ним, життя у Бозі, у Христі. Юнаку насправді “не вистачило” віри. Бог його персонально запросив до свого очага, залишивши за юнаком останнє слово. Не Бог визначає нам пекло чи рай! Бог нині немов на долоні показує нам два можливих життя: одне вічне, інше тимчасове. Перше приємніше у житті, без проблем і зайвих турбот. Інше - тернисте, до котрого веде вузенька стежка, котрою по словах Спасителя “мало хто ходить”.

Юнак же полюбив земні блага більше аніж небесні. І що особливо тут цікаво : прославляючи своїх святих і преподобних подвижників Свята Православна Церква прославляючи їх і співає їм щось, зовсім протилежне: вони ж бо полюбили більше небесне, живучи на землі. Полюбили те, чого своїми очима навіть не бачили, і зневажили усе те, чим володіли.

Біблійський юнак, імені котрого ми навіть не знаємо, мав багато, але міг мати ще більше. Для цього достатньо йому було протягнути руку довіри Богу. Повірити в те, що Бог справді приготував персонально для нього щось набагато цінніше, аніж його теперішні скарби.

“Гаразд, отче, - скажете ви мені. Ви тут гарно кажете усі ці слова, але яке відношення вони мають особисто до мене?”. ” - Цілком логічне запитання! - відповім я вам. Від завтра в Православній Церкві розпочинається Різдвяний піст. В ці дні по-особливому Господь,
як колись кликав отого юнака, і нас закликає переглянути уже вкотре своє життя. Звичайно, ви можете певний час жити начхавши на Бога, і вважати пекло одним з “цікавих метафор”. Більше того, це буде навіть вам якийсь час приносити задоволення. Але знайте, це шкодить лише вам. Рану робить вам не хто інший як ваша власна воля.

Сьогодні Христос і Його Церква кличуть нас до подвигу посту. Він не обіцяє нам лише за добре постування одразу нагород. Він просто тихо скаже, що настільки наскільки ви зможете постити, настільки ви і залишитись людьми… Отже - з Богом, в добру путь!

• ps. На сайті збереглась замітка про це з минулого року, яка називається
  На початок Різдвяного посту