Просфора 2.1

Нещодавно в Німеччині звільнили з телеканалу ведучу за те, що та критикувала фемінізм і закликала німкень до родинного життя на противагу кар’єризму. Чи справді жіночий кар’єризм такий небезпечний для сім’ї? Для тих, хто сидить вдома з дітьми, для тих, хто мотається по відрядженнях і для всіх інших про це розповідає магістр богослов’я, прес-секретар Патріархії Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), проректор Тернопільської Православної Духовної Академії, протоієрей Євген Заплетнюк.

- На які життєві цінності повинна рівнятись християнка, в тому числі й у професійній сфері?
- Очевидно що для християнки весь світогляд повинні формувати в першу чергу християнські цінності. Ну, а як наслідок цього – всі інші сфери багатогранного життя людини будуть вже побудовані на такому міцному і стабільному фундаменті. Християнство не дає конкретних чи тим більш насильницьких «порад» щодо життя. Натомість воно вказує на щось набагато важливіше та глибше: як приготуватись до зустрічі з Богом. Ну, й власне, здорова діяльність може в цьому грати певну роль.
Для одних професійна діяльність приноситиме благо, для інших, вочевидь – тільки спокуси і як наслідок страждання.

- Тобто немає такого, що ця професія краща для християнки, а ця гірша? Що офіціантка, що ділова жінка, що продавець – всі рівні?
- Здається, що це «світ» придумав рейтинги професій, де визначають яка «авторитетніша», «затребуваніша» чи просто більше оплачується. Думаю, що для людини набагато логічніше ставити питання – заради чого вона взагалі ходить щодня на роботу. В психології є дуже добре слово про котре варто згадати – «мотивація». От і для Бога дуже важливо не те, куди ходить жінка і який костюм носить, а те, що саме змушує її щодня вранці вставати з ліжка, щоб почати свій новий трудовий день.

У нас в середині є таке місце, назвемо його серцем. Так от там, за свідченням святих отців, у нас і відбувається головна «робота». І більше того – у декого там навіть і боротьба, чи справжня війна за згадані вами цінності.

- А якщо професія передбачає відрядження, роботу по вихідних, забирає час, який можна присвятити сім’ї, дітям?
- Це вже, напевно залежить від кожної конкретної людини. Можна витрачати час на роботі, немовби «заради розваги» (погодьтесь, є й справді цікаві професії), але можна просто таки жертвувати життям, несучи тягар не тільки за себе, але й за всю свою сім’ю. Тут пригадаю, що слов’янське слово «супругъ» раніше означало пару волів, котрі запряжені разом, для спільно праці. Так от, коли людина жертвує роботою на противагу сім’ї, треба ставити питання от про ту ж згадану нами мотивацію. Що нею керує: потреба до розваг та уникання відповідальності перед родиною, чи справді щоденне принесення себе в жертву заради дітей, чоловіка і їх спільного майбутнього. В першому випадку така робота, звичайно, є гріховною.

- Щоденне принесення себе в жертву заради дітей, чоловіка і спільного майбутнього це як? Це коли сім’я померла б, якщо один з подружжя каторжно не працював би? Чи що ви маєте на увазі?
- Ну, люди не тільки духовні істоти, але духовно-фізичні. І часом складаються різні ситуації, коли скажімо, основний тягар по фінансовому забезпеченню родини лягає (в силу найрізноманітніших обставин) на одного партнера. І тут в принципі не так вже й важливо хто це: чоловік чи дружина. І от на плечах тієї людини фактично лежить все майбутнє родини: чи вони помруть з голоду, чи ламатимуть голову на який острів поїхати відпочивати цього року. Так от, по правді геройське життя проводять ті люди, котрі беруть на себе відповідальність забезпечувати родину фінансово. Разом з тим, не в останню чергу варто згадати і тих, котрі приносять себе в жертву власним обставинам: мають і терплять чоловіків-алкоголіків, безробітних, бунтарів чи навіть просто інвалідів, чи з певними фізичними вадами. І зауважмо, при цьому, не намагаються позбутися цього тягарю при першій-ліпшій нагоді. Оце і є справжній хрест, і сучасне мучеництво.

- Коли чоловік працює вечорами, жінка працює вечорами, діти з бабусями, нянями, бачать батьків лише у вихідні та й то не у всі, що загрожує такій сім’ї?
- Не треба бути пророком, щоб побачити: сім’я, у котрій люди не працюють над собою (маю на увазі духовну працю), може бути приречена на крах навіть з перших днів одруження. Навіть церковний шлюб і всі пишні обряди не дають людям ніякої гарантії, що їхнє життя стане щасливим автоматично. Добрий шлюб – це плід постійної праці обох партнерів. І от день за днем над стосунками потрібно працювати. Це складний шлях, і багато хто не в силах протистояти тягареві такої праці. Люди, котрі мають внутрішні психологічні чи духовні проблеми і не бажають працею їх ліквідувати, подібні до змії, що пожирає власний хвіст.

Проблеми потрібно вирішувати, а не ігнорувати, чи просто при першій нагоді капітулювати. Коли стається так, що люди замість основних пріоритетів (Церква, родина, друзі) обирають помилкові цінності – гроші, кар’єру і т.д., то неминуче приходить момент, коли починають ловити себе на думці, що реально сім’ї у них вже немає…

- Коли подружжя потрапляє в таку ситуацію, які є практичні Богоугодні кроки до виходу з цього?
- Не просто як теоретик богослов’я, але як священик зі стажем духівника хочу тут сказати річ, яка багатьом напевне не сподобається: практичних і універсальних порад, котрі б підійшли одночасно всім і усюди немає, і в принципі не може бути, так як і немає абсолютно однакових людей. Натомість, можу лише сказати простий вихід: намагайтесь більше молитись за цю проблему, обговорюйте її у колі своєї сім’ї, і основне – завжди радьтеся з вашим священиком. У кожної нормальної людини є «свій» лікар чи перукар. Чому б вам не подумати про дружбу з православним священиком? Думаю, це не лише цікаво, але й реально корисно.

Спілкувався Володимир Торбіч,
“Рівненський Репортер”