Просфора 2.1

Бути священиком насправді дуже важко. І пишу я вам зовсім не для того, що ви мене тут дружно усі взяли і пожаліли, і витерли зі своєї щоки скупу сльозу. Просто прийшов момент, коли я про це вирішив написати. Так стається, що в якийсь момент людина неминуче стає перед вибором, цілком реальним кому служити: Богу чи людям. Я чудово розумію, що в ідеалі це одне і теж, але в житті все трохи по іншому. Як це не складно уявити, але священик як і кожна людина також в щось повинна одягатися, і навіть уявіть собі щось їсти.

Більше того, як і кожна нормальна людина, я думаю, в священиків може бути власне почуття гідності, коли гроші отримані нечесним шляхом він взяти не може. Я от навіть просити не можу. Ну, там ходити жебрати, щоб мати пару гривень на хліб, чи ще на шось. Проте, до чого я веду.

Зазвичай, вся основна “зарплата” у священиків - це добровільні пожертви парафіян. А в мене так сталось, що в мене є храм, а немає парафіян, оскільки я служу в академічному храмі, котрий має “обслуговувати” в першу чергу духовні потреби студентів, чи давати їм практичні уроки з уставу богослужінь. Там я і служу. Ні хрестин, ні вінчань, ні тим більше похоронів в нашому храмі не буває, оскільки семінаристи не вмирають і переважно вже охрещені. Але саме цікаве інше: наш храм, і відповідно сама Академія, розміщена акуратно між двома храмами: іншим православним, і уніатським. Обидва вони такі собі величні споруди, і дійсно можуть справити враження на стороннього відвідувача. Таким чином, більше вже ніж пів року відколи я там служив - “посторонніх” мирян там було не більше трьох.

Все моє казьонне жалованіє складає в гривнях не більше 350 одиниць. Отже, не такий я вже й крутий =) І хоча гроші не є головним рушійним чинником у моєму житті, часом думки відчаю таки приступають до мого грішного горла. І от думаєш часом: пішов би у світ навіть яким мусорщиком, і отримував би законних 2000 грн., і наплював на свої дві дисертації, і одинадцять років освіти. Але помолишся, якось пожалієшся на всіх Господу, і вже на серці трохи стає легше. Знов береш книжки, чи єпитрахіль -і вперед. Знаєш, що Він все бачить, і все знає.

А вчора мені одна добра душа прислала гроші… Просто так. без будь-яких умов, і навіть без попередження. Тому, користуючись нагодою, хочу тут і зараз, офіційно хочу подякувати цій людині за його добру справу. Як я вже згодував усім своїм знайомим, саме чоловік на ім”я Андрій став спонсором “Просфори” на цей місяць =) Тому, нині, в день святих бессрібників Косьми і Даміана, прошу усіх хто буде сьогодні молитися, згадати його і його родину у своїх святих молитвах. Я звичайно, від себе це обіцяю, і не лише на найблищий місяць =)

Тут, думаю, дуже “в тему” було б залишити свої координати з номером рахунку чи шось подібне. Але, я все таки ієрей Божий, а не пес смердяч… попрошайка. І все-таки, З50грн. це краще ніж 200, і набагато краще аніж 100 ))

А пока - пока. До завтра. Чао.