Просфора 2.1

Доброго дня. Сьогодні у нас вже друга розмова на “пікантну” тему. Але сьогодні ми з вами перейдемо вже до більш конкретних міркувань. Менше “лірики”, а більше фактів. Хочеться, щоб усі ті хто буде читати ці рядки хоча б на хвилину подумали над цими речами, і відповіли собі на запитання: а чому ми так любимо випрадовувати гріх у собі. Адже свідомий гріх - це теж саме самогубство і хула проти Бога. Невже тільки тому, що він став вже частиною нашого з нами єства?

Засвідченням офіційної статистики 14 % жителів нашої планети є психічнохворими і потребують термінового лікування. За свідченням нашого особистого досвіду ця цифра вже набагато більша. Як мінімум в декілька разів. Справа в тому, що ті речі які стосуються духовного життя людини медицина (наука, що відкидає очевидне - існування душі) нею або ігноруються, або приписуються виключно психічно-соматичним розладам.

До речі, чудовий приклад про чесність і довершеність науки як такої. Тут вона в догоду безбожницькій владі (чи то з інших диявольських причин) наважилась зазіхнути на саме святе, на саму більшу цінність світу - людську душу. То ж і цікаві висновки приходять самі собою: раз душі немає, то й не можна лікувати те, чого не існує. Проте, насправді такі дії швидше нагадуть собою роботу людей, що прикрашають трупи вже померлих людей: підпудрюють їх, красять губки, очі. Їм неважливо, що клієнти у них вже мертві! Головне зробити видимість роботи, догодити клієнту, і ще й гроші за це отримати.

Точно так само поступають і люди, котрі зловживають, чи то просто активно займаються мастурбацією. Ззовні, здається, нічого поганого -вже “звичайна” і “необхідна” для кожного “розрядка”. Проте, Церква вчить, що це є гріх, котрий хоча і прихований від усіх, і навіть від самого себе за маскою самовиправдань, неминуче приводить нас до духовної смерті. Але давайте з вами подивимось на цей “телевізор” з інших сторін. Окрім власних самопочуттів та тваринячого бажання до насолоди в нас є й інші авторитетні джерела, котрі можуть та повинні визначати нашу з вами поведінку.

Свідчення Священного Писання

В Святому Писанні тема гріха онанізму у вузькому значенні згадується два рази. Перший раз, власне, це пов’язано з життям одного з біблійних персонажів Старого Завіту на імя Онан, що був сином патріарха Юди. У той час, згідно Промислу Божого, бездітна вдова повинна була продовжити рід свого чоловіка вступивши в статеву близкість з рідним братом померлого чоловіка. Так ось ім’я Онана згадується в зв’язку з тим, що він виявився саме тим чоловіком, котрий повинен був продовжити рід свого брата. Справу свою він зробив, але як каже Біблія - зачаття не допустив, “губивши своє сім”я на землю”.

Так от, Бог покарав вже тепер перелюбника смертю, а його нечестиве діяння отримало назву від його імені. І хоча, власне, він був покараний не за рукоблудство як таке, а за те, що не виконав припису старозавітнього закону, назву онаністів нині гордо носять усі хто наважується шукати чуттєвих насолод поза рамками шлюбу чи в неприродній спосіб. Почитайте про це у книзі Буття 38: 8-10.

Інший раз, вже конкретно про рукоблудство і рукоблудників ми згадуємо у Новому Завіті. Тут треба сказати ще ось що. Українська Біблія в цьому питанні дещо “відстала” від своєї словянської копії. Справа в тому, що в гріха рукоблудства є своє словянське слово, котре перекладачі української версії найчастіше опускають. Слово “малакія” означає саме гріх рукоблудства. Напевно, щоб не спокушати вірних такими деталями при перекладі українською це слово замінюють на більш загальну “розгнузданість” (у Хоменка) чи “розпутство” (у митр. Іларіона). Проте, в грецьому оригіналі і словянському перекладі апостол Павло, а згодом і св. Кирил і Мефодій вважали, що цитату з Першого Послання до Коринфян 6:9 потрібно читати саме у такій редакції: “Не обманюйтесь… рукоблудники Царства Божого не наслідують”. Звичайно, Його не наслідують ні розгнуздані, ні розпусники. Але апостол конкретно зауважив, що це стосується онаністів.

А взагалі уся Біблія, і Новий Завіт зокрема навчає про те ж саме : в Царстві Божому не може бути нічого нечистого. Ні грішників, ні їх злих вчинків, ні їх брудних думок. Отже, наше християнське життя повинне полягати саме у тому, щоб ми ще тут, живучи в тілі, позбавлялись усіх гріховних нечистот, які роблять нас своїми рабами. Тому, всі біблійні заклики до чистоти, в рівній мірі стосуються вимоги щодо чистоти духовної. А її у людей вражених недугою малакії немає.

Свідчення Священного Передання

У православній аскетиці - науці про правильний спосіб християнського життя, є безліч добрих порад, які викриваючи цей страшний і неприродній потяг дають можливість людині розпочати нове, справжнє християнське життя. Багато святих отців навіть соромляться про це писати, знаючи всю мерзоту падіння у такому грісі. Отож, порадами і вченням проти пристрастей блуду вони водночас і викривають і дають ліки до уздоровлення такої недуги якнедуга рукоблудства.

Цікаво, що церковні правила котрі засуджують гріх малакії увійшли і у корпус Церковного Права (канонічних постанов) Православної Церкви. Так, своїм Десятим Правилом св.Іоан Посник осуджуючи гріх малакії визначає лікуванням для неї суворий піст та сто поклонів щоденно. А у визначенні лікування цієї звички Василій Великий своїм 62 правилом вже на п’ятнадцять років відлучає тих, хто опустився до такого безчестя ще спільно з кимсь іншим, прирівнюючи цю духовну недугу з недугою гомосексуалізму. Святий Іоан Посник тут вважає за доцільне тільки вісімдесятиденне відлучення від Євхаристії своїм 11-им правилом. До речі, а вже у 13 -му правилі той самий Святий Отець визначає повинною у грісі малакії і ту жінку, котра цілується з чоловіком, і з ним “приходитъ въ соприкоcновеніе“, хоча б і при цьому не було самого “фіналу”. А взагалі, блудника церква має право позбавити церковного спілкування на 9 років згідно 3 Правила св. Григорія нісського, чи на сім років згідно 59-го Правила Василія Великого.

Як би там не було, основне, про що я хочу тут пояснити - всі речі щодо нашої поведінки для Церкви дуже важливі. Їй Одній справді не байдуже чим чи займаємось, і чи усвідомлюємо ми ті наслідки, котрі може мати це для нас з вами. Церква - це не світська медицина. Їй важлива наша з вами душа, бо Вона любить нас жертовною любов’ю.

Свідчення психіатрії і душпіклування

Як і будь-який порок, що визначає поведінку людини, гріх рукоблудства є одним з найтиповіших свідчень ненормальності людини. Дуже часто він є супутником шизофренії чи аутизму. Хоча, часто може проявлятися як окреме психічне захворювання.І хоча, по-суті, нині мастурбацію вже ніхто не вважає за зло і гріх, справжні християни повинні знайти собі сили визнати, що це є ненормальність, яка ображає Бога і його план щодо людей. Бог справді створив людей, подарувавши їм для духовної утіхи можливість статевої насолоди у шлюбі. Досягнення оргазму поза шлюбом - це життя за тваринними інстинктами, вступереч здоровому глузду та намірам Творця. Оргазм це нагорода подружжю за спільний час разом, за муки дітородження, виживання у радощах і горі, а не самоціль для підлітків.

Більшість людей котрі займалися чи займаються мастурбацією відчувають на собі її згубні наслідки. Перш за все, це з якогось моменту неможливість самоконтролю. Святі отці на противагу нашій розгнузданості та незібраності навчали про “трезвіння”, тобто стан абсолютної вольової зібраності та духовного чування. Для людей, у котрих малакія з гріха вже перетворилась на пристрасть - розум, чуття і воля вже між собою є суперниками. Отже, вони буквально на фізичному рівні роздвоюють особистість. А це, як відомо - перші ознаки шизофренії.

Ну, а другим, набагато гіршим наслідком рукоблудства є його моральна і духовна сторона. Невипадково усі, хто має досвід цього гріха чи не в один голос стверджуть по страшну душевну пустку, котра супроводжує їх. Людина, котра в силу самих різних причин потребує сексу, а не має нормальної (законної) можливості це задовільнити схожа на змію, що пожирає свій хвіст - у мастурбації вона лише ліквідовує наслідки своє самотності, а не бориться з її причинами. Більше того. Навіть не навчаючись про це в школі, кожен з нас на рівні особистого Богоспілкування розуміє, що це гріх. ( В іншому випадку ми б не намагалися його приховати, чи в безумстві хвалилися своїм здобутками.) Відчуття “гріха” та “нечистості” через постійний онанізм дуже часто мало трагічні наслідки для хворих цією недугою.

Звичайно, треба сказати, що це для багатьох з нас тепер є “нормально”. Але це так зовсім не тому, що це є нормальним для Самого Бога. Просто гріх “виїв” нас з середини. Ми можемо бути “гордістю своєї школи” чи “старостою класу” чи просто активним парафіянином. Наша зовнішня оболонка за котрою приховуються справжна наша суть це не ми. Ми - це грішники, котрі зрослись з гріхом настільки, що вже не можемо розрізнити що є добро, а що є зло. І тільки Церкві сьогодні “вистачає совісті” говорити про наші духовні проблеми які вони є. Не приховуючи за “макіяжем для трупів” самих трупів. І ці трупи - ми з вами, які закостеніли в гріхах настільки, що священик сьогодні вимушений переконувати усіх в очевидних речах.

Про нечесну медицину

Ну, і ще скажу одну важливу для цієї теми річ. Ви напевно самі не раз чули “добрі поради” лікарів, котрі радять, як чоловікам так і жінкам, активно удосконалюватись у мастурбації, мотивуючи це користю для здоров’я. Мені дивно чути такі поради не тільки як священику, але й просто нормальній людині. Ніякий чесний лікар знаючи згубний психічний плив на людину систематичної мастурбації не порадить це робити. Це схоже як би лікар порадив вам відрізати здорові ноги, щоб у вас краще розвивалися мязи рук.

Більше того. Як християнин скажу іще таке. Величезний сонм ченців і святителів, подвижників і просто благочестивих мирян жодного разу в житті не були переможеними блудними пристрастями. Вони були добрими християнами і добрими членами суспільства. Вони були “нормальними” людьми при доброму здоров’ї. Більше того - ви напевно чули, що ченці живуть набагато довше, аніж миряни. Та й в будь-якому випадку - мастурбація людину здоровою не зробить. Фізичне здоровся дає людині здоровий спосіб життя, а пороки його тільки вкорочують це очевидно.

Бог- наш Премудрий Творець і Батько, який є Любов, не міг бути таким жостоким - вимагати від нас того, чого б ми не могли зробити через обмеженість природи. Він не міг через свого вірного слугу ап.Павла вимагатив нас чистоти, знаючи що ми не будемо мати змоги її фізично виконати. Це ж який злий повине бути такий бог, котрий попереджує, що Царства Божого рукоблудники не успадкують, але робить так, що без мастурбації люди починають смертельно хворіти! Для мене це рівнозначно заповіді типу “хто з людей не станцює вальс на Марсі без скафандра - той в рай не попаде”. Жорстока заповідь була б, і не менш жорстокий світ сьогодні протиставляє себе Богу.

Ви напевно хочете запитати мене чи виправдовується пристрасть рукоблудства, коли їй надається перевага між будом та перелюбом? І звичайно я скажу, що ні! Бог хоче бачити нас ідеальними, святими, відритими для Нього. Отож не християнська це справа кидати на вагу гріхи, щоб потім свідомо обрати “легший”. “Невинних” гріхів не буває. Всі вони торують нам стежку до пекла, подібно до камінців на дорозі: є там великі, є й малі. Проте з них вже складена велика і міцна дорога.

Пристрасть рукоблудства страшна вже тим, що неї хворіють усі - і жінки і чоловіки, і одружені і самотні, і старі і молоді, і незаймані і блудники. Але через ці рядки Бог хоче ще раз пригадати нам, що час вже нам “братися за голову”, і визнавши у собі цей гріх зайти до храму і попросити у Христа допомоги. Він як ніхто знає і розуміє нас. Будучи Воплоченним Словом Він пізнав наше життя і усі його спокуси, але не вони перемогли Його, але він зруйнував Хрестом Своїм смерть, відкривши і розбійникові рай. Тож і нині за нашими молитвами Він хоче простягнути руку допомоги усім потребуючим. Бо страшний гріх блудного життя, і без Божої допомоги його не позбавитись. Бо ж за словами одного з древніх подвижників : “З усяким гріхом борись, а від блуду утікай”. В чому нехай нам і домопоже Господь і всі святі.