Просфора 2.1

Привіт усім. Сьогодні вашій увазі чергова стаття з мого “циклу” у котрому я ділюся правдивими думками про сексуальну поведінку і міжстатеві відносини. Минулого тижня я отримав від одного з читачів Просфори.org лист, у котрому він просив мене розповісти про ставлення Церкви до одного дуже інтимного і сороміцького явища, котре набуло назву в честь одного з біблійних персонажів на ім’я Онан. Отож, при першій нагоді я виконую прохання читача, і спробую якомога переконливіше та різностороннє визначити чи є в цьому явищі хоч щось добре.

Отже, сьогодні пропоную вам своєрідний ” вступ до теми”, очікуючи на вашу реакцію, запитання і зауваження. Не сподівайтесь прочитати тут щось збуджуюче уяву чи таке, що змусило б ваше серце калатати швидше. Я проти дешевих трюків маніпуляції свідомістю. Я хочу щоб ви самі обирали свій шлях, і знали, що все що гріховне - це для нас нанесена самостійно шкода.

З тотальним поширенням гріховності по всьому світі, виник і неминучий наслідок цього. Поступово стерлася чітка межа між тим, що люди вважають за норму, і власне, самою нормою. Очевидно, що не все те, що сьогодні люди приймають і активно практикують є у вузькому значенні слова “нормальним”. Куріння, алкоголь, наркоманія - це найбільш звичні для на нас пристрасті, котрі є нормою, по-при всі сурові попередження і заборони, чи не так? Проте, Творець вклав у наш розум інформацію і про інші речі, котрі нам робити також небезпечно. Ви напевно знаєте, і навіть не раз бачили і читали цей список. Його також часто звуть “10 заповідями” чи “Декалогом”. Записані там речі є для нас не “карним кодексом” Бога, але навпаки - рецептом для лікування наших духовних хвороб.

Як я вже згадував у анонсі цієї статті, сьогодні і напевно наступного разу, ми будемо говорити про онанізм. Багато ( щоб не сказати більшість) з людей не мають вірного погляду на це явище, а отже не можуть самостійно приймати вірні рішення у своїй поведінці. Найчастіше буває так, що телевізор ми дивимось тільки з одного боку, навіть не задумуючись, що в нього є шє як мінімум ще пять сторін. Вони до певного часу, скажімо так, непотрібні. Але ось коли ми захочемо його поставити на столик - нам потібна вже буде нижня сторона, коли захочемо його полагодити - ми знімаємо задню кришку. Це може і не є сама ідеальна моя ілюстрація, проте в загальних рисах дуже вірна. На кожну точку зору завжди буде не тількі протилежна, але й безліч можливих схожих, але не ідентичних.

Ось саме тому, як я вважаю, нам варто спробувати поглянути на це я вище і з іншого боку, а саме нормального, християнського. Взагалі, християнський погляд на будь-що - це нормальний, здоровий погляд. І христинське життя - це здорове і нормальне життя людини, за котрим, до речі, можна і варто судити про її “нормальність”. Пригадуєте, саме це слово використовують люди, щоб дати негативну оцінку іншому, кажуть : “ти ненормальний”. А що таке норма? Нормою життя і способу життя людини є її відповідність з намірами щодо цього життя Самого Бога - Творця. Він не лише створив світ, але й через Святу Церкву встанови чіткі границі дозволеного і корисного самим людям. Так, отже за нашим визначенням - коли людина грішить - вона ненормальна. Ні більше - не менше. Тут питання вже не в обрАзі конкретної людини, чого ми й не мали на меті, але навпаки - в зверненні уваги на її Образ, та природу.

Якщо людина ні способом життя, ні глибиною і хоча б мінімум “висотою” думок не відповідає вище згаданій нами нормі - самий час вже ставити питання: наскільки ота сама людина є власне людиною? Що її відрізняє від безсловесних тварин, котрі не випадково в багатьох речах перевершують саму людину? Чим ми кращі за них?

Тверезо поглянувши на життя багатьох, вже фактично безбожницьких країн Європи, ми прекрасно бачимо, що фактично нічим. Але я не хочу говорити тут про політику. Це тема для розмови інших людей. Просто коли на устах завжди “по-замовчуванню” африканці чогось були “дикими”, то “європейці” автоматично ставали “прогресивними” і “сучасно-модними”. Отож, і подвійні стандарти судження про них ввели в нашу свідомість і навіть такий стереотип, що заможніші і освідченіші люди - це кращі люди аніж бідні і неписьменні. Це звичайно не так.

Все це я говорю намагаючись розяснити одну, насправді, дуже просту й очевидну річ. Дорослі, і цілком сучасні люди можуть помилятися. Як поодинці, так і всі гуртом. Гріховні люди дивляться на світ через брудні окуляри своїх гріхів. Усі без винятку. І вчені і не вчені. До речі про науку. “Наука” не є якось аморфною і цілком неконкретною безОбразною силою. Вона є досягненням досліджень чи особистих переконань того чи іншого вченого, котрий по-при свої наукові доробки також може робити помилки і мати свої упередження щодо певних питань. Отже, не всяка наука є світильником для людей, і не всяка наука гіпотечно розрахована на вічність. Зараз я поясню, що я маю на увазі.

Як тільки я придбав свій комп”ютер, на наступний тиждень я зрозумів, що уже за ту саму ціну можна зібрати вже систему з кращою конфігурацією. Отже, мені цілком справедливо здавалося, що тоді я трохи “переплатив”. Пройшов місяць - і поглянувши на прайси я в цьому був просто переконаний. А за рік, я ненавидів усіх продавців того магазину, котрі свідомо мене “кинули”. =) Сьогодні, коли я пишу ці рядки вже десь шість років моєму комп’ютеру. Мене цілком задовольняє його робота, і розуміючи, що реальна його ціна вже не більше 300 баксів я відчуваю дивний спокій з того, що з ним може щось статись. Я чудово розумію, що нині діти граються мобільниками набагато дорожчими. Отже, всі мої “сподівання на науку” з чисто меркантильних інтересів не виправдалися. Будучи згідною з Божою Волею вона просувається незалежно від нашого бажання. Проте, з нашою, людською допомогою.

А ще в гіршій ситуації виявлялись люди які, скажімо, навчались на програмістів і комп”ютерників пару років тому. Всі знання, або ж просто більша їхня частина, з того, про що їм розповідали пару років поспільнині вже непотрібна. Ці знання лежать в їх мозку купою непотрібного брухту, котрий і викинути шкода, і використовувати сенсу немає. Отож, я повертаюсь - тільки Церква вчить вічних Істин. Наука - вчить істин дочасних, гіпотетичних. Завтра істини науки будуть іншими, і не факт - кращими.Типовий приклад - у ставленні до самої людини. У гонитві за комфортом, за чуттєвими насолодами люди вже називають “наукою” те, що приносить конктретне зло.

Тут принагідно я пригадаю про один з попередніх розділів з циклу статтей. Хто не читав - рекомендую.

Статеві збочення, в останні часи вже виявляється збоченнями не є! Гомосексуалізм, котрий насправді є психічним відхиленням, вже виявляється не потребує лікування. Сьогодні з усіх боків для “голубих” підлаштовуються правила і нові закони, щоб такою псевдодемократією захищати їхні права. Я нічого не маю проти гомосексуалістів, як і проти хворих на будь-які інші хвороби. Просто як на мене - вершиною тваринячого цинізму є безумне потакання психічнохворим людям замість звичайного для них лікування. Ці люди - хворі. І про це треба говорити , а не підлаштовувати під них життя всіх інших, цілком нормальних людей. Проте, це тема іншої розмови.

Сподіваюсь, цим вступом до самої розмови про мастурбацію я не налякав вас, але дав можливість подумати над речами, котрі справді формують нашу думку. Після того як ви уважно прочитаєте це, поміркуєте над прочитаним, ми перейдемо до більш конкретних речей щодо рукоблудства. А пока - пока. До зустрічі. Не соромтеся дискутувати про це- соромтеся це робити.

Дана стаття є частиною циклу статей про міжстатеві відносини молодих людей, опублікованих на сайті під заголовком “Більше правди про секс”. Для повного розуміння думок автора рекомендується ознайомитись з усіма матеріалами теми.