Просфора 2.1

Блуд як хвороба душі

Приходить час, коли ми вже цілком готові подивитись на це питання з точки зору релігії, а якщо бути цілком конкретним, то сьогодні я пропоную поглянути на секс виключно “очима Православ’я”. Чому я так особливо виділяю саме Православ’я? Перш за все тому, що воно є живим свідченням не спотвореної ні людьми, ні часом правдивої апостольської, та святоотцівської традиції. (Що в принципі, майже одне і те ж). Коли починає сохнути дерево, його фахівці пробують врятувати саме оглянувши починаючи з кореня. Так і ми з вами - спробуємо пошукати істину минаючи все непотрібне, а зупинимось на основному. А головним критерієм істинності для нас стане соборний розум Церкви, виражений у її вченні.

Отже, давайте спочатку поговоримо трохи про вірне розуміння людської гріховності. Цим величезним пластом знань займається православна аскетика. Взагалі, аскетами колись називали і звичайних “культуристів”, спортсменів, котрі часом, потом та витраченою силою здобували собі не тільки звичайне здоров’я для свого фізичного тіла, але й вже результатами своєї праці і набутими через неї можливостями, далеко перевершували оточуючих. З часом люди перейняли цей термін до церковного вжитку. Тож нині аскетами рідко коли називають силачів та фізкультурників. Натомість термін все більш конкретизується на здобуванні духовних і душевних якостей людини.

Звичайно, не вірним є вузьке розуміння терміну, коли вважають аскетом виключно монахів. Якщо аскет - це той, хто вдосконалюється у благочесті, то можна бачити приклади, коли не кожен монах є аскетом по природі, а будь-який мирянин може у той же час бути справжнім аскетом. Отож, аскетизм - це певний ідеальний, досконалий стан християнина. Він не є виключною приналежністю до певної “касти”, сану чи чину. Бути аскетом - а точніше жити за аскетичними принципами - це справжнє щастя, і найпростіший шлях до Царства Божого. Його ми повинні прагнути як того “золотого шляху”, котрим найпростіше можна дійти до Бога.

В попередніх розмовах ми з вами дуже часто згодували “причини”, котрі змушують молодих людей рано розпочинати, та й потім вже вести активне статеве життя. Переважно жодна з них не витримувала хоч якоїсь поважної критики, але була тільки свідомою чи не свідомою помилкою конкретної людини. В той же час, дуже важливо буде зазначити - всі вони є наслідками гріховного потягу в людині. Ви, сподіваюсь, можливо чули розповідь по те, як наші прабатьки - Адам та Єва відважились на переступ єдиної заповіді, що залишив їм Бог. Вони зірвали та скуштували заборонений плід, у той же час за засторогою Господньою вмерли духовно. Більше того. Їх нащадкам також передалася оця схильність до гріхів.

Виходячи за рамки теми, ще скажу, пару слів ( бо це дуже важливо). Ми успадкували не відповідальність за гріх Адама, а лише його наслідок. На суді Божому ми не будемо каятися в тому, що з’їли заборонений плід. Ми будемо оплакувати ті гріхи, котрі виявились наслідуванням гріхів наших прабатьків. Наша природа з часу першого гріха стала пошкодженою. Святі отці дуже точно виражають межі цієї пошкодженості порівнюючи нашу природу з розбитою вазою. Вона як і колись має ту саму вагу, та кількість кусочків достатня для того щоб скласти її знову. Просто розбита ваза - це у будь-якому випадку розбита ваза. Так і наша людська природа - потенційно свята, але для повної реалізації святості ми повинні прикласти багато сил та енергії, як колись згадані нами древні аскети-спортсмени.

І тільки у випадку, коли нам буде байдуже наше вічне життя, байдужий Бог, байдужим особистісне спілкування з Ним, тоді в принципі й нічого робити не потрібно. Я мав на увазі нічого особливого. Живи як живеш. Роби те, що робив, головне щоб тобі подобалось. І чим більше насолод - тим значить і більш “щасливим” зможеш назвати своє життя. Правда, є тут одна невеличке “але”: людина в певній мірі смертна. І кожен з нас може померти не тільки тілом. Пригадайте лиш як помер Адам. Після гріхопадіння тілом він жив ще більше 900 років. Тільки душа була вже нечутлива до Бога. Зовсім як і у нас з вами. Отож і сприймаємо ми всі речі не цікавлячись перед тим на скільки вони нам можуть принести шкоду для душі, але виключно наскільки це може принести насолоди для тіла. Ось ці, такі елементарні речі нам варто постійно пам’ятати. Перед будь-яким вчинком. Подумайте про те, що людина не може стояти на місці. Вона постійно рухається. Вона постійно робить вибір, усвідомлений чи не усвідомлений - це питання інше. Але вибір постійно робиться, і постійний ряд таких пріорітетів і складають наше з вами життя.

Якщо людина звикла жити у цноті, вона “автоматично” і “якось так сталось” не зможе опинитись у ліжку з “коханим”. Це чуже її природі. Це далеке до її ідеалів, та суперечить основним життєвим принципам. Натомість, для людини розбещеної, полоненої пристрастями з часом сама грань між “гріхом” та “не гріхом” (отже, тим що дозволено, а що ні), непомітно, але цілком впевнено та конкретно стирається. Я пригадав слово пристрасть. Якщо ви чуючи його романтично зітхаєте, або ж згадуєте середньовічного рицаря на коні, котрий для своєї коханої здатен перейти усі можливі вогні, води та мідні труби, для того щоб після заслуженої перемоги отримати в нагороду хоча б поцілунок своєї возлюбленої, ви звичайно помиляєтесь. Мова йде зовсім не про таку пристрасть. Про те, на такому прикладі ми бачимо протилежну деформацію значення слова. Тут просто дуже чітко видно як люди виправдовуючи свої пороки радше бажали змінити значення слова, аніж перемогти сам гріх. Якщо слово “аскетизм” з часом таки набуло церковного духу, то плином часу слово “пристрасть” його у світі почало втрачати. Слово “пристрасть”, насправді, має набагато страшніше значення. Ним ми визначаємо укорінену в людині гріховну звичку, котра згодом і є джерелом усякого гріха.

Отож святі отці дуже рідко писали про боротьбу з гріхами, у то й же час акцентуючи основну увагу на подвижницькій боротьбі з їх корінням - нашими пристрастями. Гріх - це лише наслідок живучих в нас пристрастей. Через конкретний гріх ми з вами лише виявляємо та реалізовуємо на практиці вкорінені у нас пристрасті. От і як приклад - невикорінна пристрасть блуду в людині буде заважати їй жити в молодості без блудних думок та вчинків, а після одруження буде вимагати в людини своєї реалізації у перелюбі. І боротися тут потрібно не з блудом і не з перелюбом. Потрібно викорінювати саму пристрасть блуду.

Господь нас всіх дуже любить. Його любов до нас більша, навіть ніж Його справедливість. Все це ми знаємо оскільки Сам Він зволив це нам об’явити. Тому, ми з вами і живемо на цій землі, що Бог не хоче загибелі грішника, але щоб той покаявся і був живий. Бог краще нас з вами знає, що гріх - це не є наша юридична провина. Гріх і пристрасть - це хвороби і немочі людські, котрі ми добровільно собі вибираємо. Бог не карає нас смертю, у самий час коли ми будемо чинити гріх. Господь навпаки - через Свою Святу Церкву попереджує кожного з нас - гріх це те, чим ми самі собі приносимо шкоду. І ось коли ви чули вислови типу, що його чи її “Бог покарав”, то знайте, що це груба безбожницька пропаганда. Бог ніколи нікого не карає. Люди самі собі обирають життя, та й майбутнє. І тільки Церква показує у своїх заповідях список речей, котрі приносять нам реальну шкоду.

******

На сьогодні це все, а наступного разу ми продовжимо почату розмову, і спробуємо знайти відповідь на питання – чому варто боятися пекла, взагалі, що таке пекло, і чому блудники повинні робити все, щоб туди не потрапити.

******

Дана стаття є частиною циклу статей про міжстатеві відносини молодих людей, опублікованих на сайті під заголовком “Більше правди про секс”. Для повного розуміння думок автора рекомендується ознайомитись з усіма матеріалами теми.

*******

Картінка іменується “Страсть в пустинє”, авторства товариша Вєтрова, а ось тут її значно більші розміри.