Просфора 2.1

Ще одна дивна річ. Подумалось. Зовсім нецерковні люди в розмовах зі священиком дуже часто намагаються поводитися ну дуже по церковному, і тим самим ставлять в незручне положення і самих себе, і звичайно ж свого співбесідника. Такі ігри в побожність виглядають саме як безкоштовна циркова вистава, де глядачів насильно клоун витягує на арену, і змушує танцювати і підігрувати. При чому глядачеві оцей клоун все менше і менше подобається. Але вони не йдуть на свої місця, а танцюють і навіть намагаються підспівувати .

Стовідотково таку історію ви не раз спостерігали у фільмі де “Іван Васильєвіч мєняєт професію”. Там переляканий песонаж сплітав цареві усі можливі словянські фрази як спадали на думку. При чому, щиро вважаючи, що саме таким чином буде краще сприйнятий та зрозумілий государю. Як на мене, то краще бути самим собою, і не навішувати на себе таких костюмів, котрі тобі не притаманні. Є багато розумних людей, котрі здатні хоча б підійти до священика таким які є. І з гріхами, і з незнанням. Все це і простимо, і допустимо. Недопустимі личини, які абсолютно протилежні духу Христа.

То ж сьогодні для священичого вуха одинаково незвично чути як звертання “святий отець” (переважно вкрадене з мексіанських серіалів), так і “пан отець”, з уваги, що панщину у нас відмінили ще у далекому 1861… Якщо цього, просто елементарного, не розуміти спочатку, то закінчується це все псевдоправославними ідеями про храми-вагони для вінчання і звичайно ж канонізаціями Распутіна.

ps. Нікого і не думав образити. Просто подумалось про це. А клоунів я навіть дуже люблю, і знаю персонально аж трьох! Ну, а тут фотка зі згаданої події.