Просфора 2.1

Третій день Великого посту… Декілька років тому я отримував якийсь екуменічний католицько-православний журнал, де редактори намагались з джерел духовності двох традицій зробити щось таке, щоб однаково було приємно як одним так і другим. Католикам завжди приємно читати в тексті цитати Папи, а православним не менш “гріють душу” цитати Святих Отців. Тому, за чудовою задумкою видавців, кожна з конфесій вважала цей журнал за “свій”.

Інша справа, що зробити це так, щоб увесь вінегрет католико-православного часопису зібрати у цілісну систему поглядів якось не виходило. Найбільшим конфузом для католицької редакції було пасхальне число журналу. Тоді на його обкладинці з’явилась ікона … Преображення Господнього. Не знайомі з православною іконографічною традицією католики прийняли православне Преображення за Воскресіння. Ради істини скажу, що вони дійсно схожі
І хоча насправді, нічого гріховного у тому не було, все ж як на мене це всього лиш ілюстрація того наскільки помилково може людина судити про духовний світ іншого. Я зовсім не хочу зараз судити ні католиків, ні православних. Я говорю про друге. Про те, як ми сприймаємо людину. Що ми намагаємось побачити у ближньому. Як ми поводимося з незнайомими нам людьми “по умолчанию”: віримо їм, чи остерігаємося? Довіряємо, чи поводимося з підозрою?

Кожен, хто уважно читає вечірнє молитовне правило міг помітити в одній з молитов такі слова:

” Господи Вседержителю, Боже Небесних Сил і всього тілесного, що на небі живеш і нас убогих доглядаєш, серця і думки випробовуєш, і те, що є таємне в людині, добре бачиш, Безпочаткове Світло, в якому нема ані тіні зміни, ані перетворення”. […]

Так ось тут просто разюча різниця між нами - людьми, та Богом. Господь нас так сильно любить, що шукає у наших найпотаємніших закутках серцях хоч частинку добра, котре ми ще зберегли у собі, не розтратили надаремно. Ми ж, люди, переважно чинимо навпаки : шукаємо “таємного у людині” зла, гріха та підступів, котрі би принизили іншого, а нас відповідно - вознесли. Коли когось по-справжньому любиш, то прощаєш тому більше аніж говорить це чинити здоровий глузд. Коли ж когось не любиш - розглядаєш його кожну ваду через збільшуване скло.

В Великий піст - це особливий час для аналізу власної душі. Не тільки можна, але й потрібно аналізувати безліч аспектів нашого церковного, сімейного та професійного життя. Це самий сприятливий час подивитися критично не на інших, а на дзеркало. Можливо те, що ми у ньому побачимо таки змусить нас не лише визнати свої особисті духовні проблеми, але й взятися за їх вирішення. Допомагай нам у цьому Бог!