Просфора 2.1

Знаєте, мені завжди було прикро за тих людей, котрі в силу своєї натури ніколи не були помітні в суспільстві. Є такий тип людей, котрих зовсім не помічаєш спочатку у школі, потім в інституті, ну а потім на роботі. Коли вони враз десь “зникають”, переважна більшість людей особливо про це не жалкує, тому, що їх і так для них фактично не існувало.

І з безлічі інформації котру ви встигли забути за десять років після закінчення школи разом з іменами своїх випадкових вчителів, обов’язково будуть і імена тих ваших однокласників чи одногрупників, котрі провели з вами декілька років день-у -день. Я чесно, не зможу зараз пригадати усіх своїх однокласників.

Звичайно, при зустрічі я їх упізнаю, але так щоб я зараз сів і написав список з тридцяти моїх колишніх “коллег” хоча б школи - вибачте, друзі, не зможу. А ще, я навчався не лише в школі. В мене позаду і ліцей, і Духовна семінарія, і Академія. А ше колись декілька разів був на спецкурсах… І усюди там були якісь живі люди, котрих я не помічав…

Чому я згадую про це саме сьогодні? Звичайно, це не “просто так”. Мені здається, що сьогодні особливий день щоб про це поговорити. Нині наша Свята Церква згадує святого Апостола Андрія Первозванного. Він був першим Апостолом, покликаним Христом на служіння. В Православній Церкві ж, звичайно, немає поняття “більший святий” чи “менший”. Тим більше у сонмі одного чину. Між апостолами були усі рівні між собою. Між святителями також були усі рівні між собою.

Та й взагалі - ідея “першенства” давно і категорично засуджувалась Православною Церквою. Звичайно, мали різні святі й різні Божественні дарування - але, Божий дар - не робив святого “вищим над усіма” лише в силу своєї присутності. Якщо він був дарунком згори - то від людини він не залежав. В людській свідомості, особливо в “простонародній”, чогось сталось так, що одні святі стали більшими людських очах, а через це й більш вшановувані. Згодом, неправильне розуміння сенсу почитання святих, привело й до фактичного формування новго, псевдохристиянського культу.

Його плоди ми пожинаємо й сьогодні, коли за цілком добрим і вартим похвали днем вшанування одного з Великих Апостолів Божих, у нашу свідомість увійшло і невірне сприймання його ролі, та місця у ієрархії наших, християнських цінностей. Язичницьке коріння, котре залишилось в українському календарі на жаль не змогло бути викорчуваним цілком. На ньому князь Володимир пробував побудувати Церкву Христову.

Тож сьогодні, ми всі знаємо, що дівчата “на Андрія” (Якого такого “Андрія”? Святого Апостола Андрія Первозванного!) ворожать собі, бажаючи заглянути наперед у власну долю, а хлопці у цей день роблять “збитки”, тобто шкодять маєткам, де ці дівчата живуть. Звичайно, такі речі Церкві не подобаються. Ні ворожба, ні свідома шкода, ні звичайно ж, веселощі у час Різдв’яного посту не є доречними. А по своїй суті й гріховними.

Чому я розпочав цю статтю зі згадки про своїх забутих однокласників? Тому, що ми усі в чомусь чинимо так само. Святих Апостолів усіх було Дванадцять (до вибрання Семидесяти). Реально ми памятаємо і вшановуємо Святих Апростолів Петра, Іоана, Якова, Андрія. І напевно все … Все! А де решта? Несправедливо їх забувати… Апостол Андрій - був би проти!