Просфора 2.1

Євангельське читання у цю неділю розповідає нам про те, як Христос вигнав легіон бісів з одержимого нечистим духом чоловіка. Євангелист також розповідає, що Спаситель дозволив бісам увійти в стало свиней, котре саме паслось поблизу. Стадо у цю ж мить кинулося з кручі в озеро, та й загинуло все.

Одні люди були налякані цією подією. Вони почали сторонитись Христа, оскільки думали про можливість і своєї реальної матеріальної втрати - як це було з пастухами. Вони ж щойно вмить загубили своє стадо.

Інші ж - ще більше переконалися у тому, що Христос - Господь. Вилікуваний чоловік відтепер зцілений та при здоровому глузді сидів у ногах Спасителя, і благав дозволу щоб йти за Ним.

Ну й знову, ми, люди ХХІ століття чуючи ці слова запитуємо себе: яке відношення має до нас особисто ця подія? Що вона змінює у моєму ставленні до Бога, до людей? Саме про це я б хотів поговорити сьогодні.

Найбільш типовий “меседж” усіх проповідників цього читання зводититься до того, що ми усі з вами як і той біснуватий уражені язвами гріха, та підпадаємо владі диявольській. І в якійсь мірі вони, звичайно, будуть праві.

Кожен наш свідомий гріх - це свідчення нашого невірства у Бога, та підкорення своєї волі - волі диявольській. І хоча найчастіше ми про це, саме в такому ключі, намагаємось не думати, насправді воно так і є.

Проте, між нами і євангельським біснуватим, з котрого вийшло легіон бісів є одна досить принципова різниця. Він над “своїми бісами” влади не мав ніякої. Ми ж з допомогою Христа, з уваги, що ми є члени Тіла Христового - Святої Церкви, маємо силу відганяти він себе усяку силу ворожу. Отже, якщо у згаданого чоловіка не було ніяких способів звільнитись від рабства диявольського, у нас з вами така можливість є.

Далі. Ми дуже часто подібні не так до того зціленого, як більше до тих пастухів, що наглядали за свиньми. Напевне, вони б сьогодні назвали себе “прагматичними реалістами”, які вважали, що коли в тебе є гроші та матеріальні статки, цього достатньо для нормального життя. Бога, Його закони та правила - до уваги можна й не брати.

Пригадуєете, що їсти свинину євреям заборонено було самим Господом? Але знаходилися люди, навіть з числа євреїв, котрі порушували цей закон, під самими благочестивими приводами, наприклад, з любові до гостей, чи для продажі невірним язичникам з діаспори.

Багато християн, в тому числі й з тих, хто читає ці рядки, може й не один раз говорили про себе, що є реалістами. На мій погляд, реалізм - це досить страшна і небеспечна справа, з умови її можливого невірного використання.

Під цим приводом можна безкінця оправдувати Робін Гудів, котрі порушували Закон Божий, і при цьому вважали, що меньшим гріхом можна виправдати більший. Можна без кінця винити обставити, Бога, ближніх за те, що живемо не в ідеальних умовах. Звичайно, коли поруч нас лише неідеальні люди, то з цим й жити якось простіше.

Ну, по- перше, завжди можна сказати, що люди мого оточення мають “свої правила”. І для того, щоб знаходитися у їх колі я просто вимушений робити саме те, що роблять і вони. Ось як виглядає насправді мій прагматичний реалізм: Я мушу красти на роботі, бо не красти я не можу. Я мушу пити з начальниками, бо не пити з ними я не можу. Я мушу відповідати на залицяння своїх партнерів по роботі, оскільки це вигідно мені з якихось бізнесових причин. Я можу робити десятки абортів ще до тридцятиріччя, оскільки народити дитину я “не маю як”. І цей список пожна продовжувати на жаль ще дуже довго.

Насправді, для християнина компромісу з гріхом бути не може. І знову я повторю своє особисте і страшне переконаня - якщо ти не робиш того, що від тебе особисто вимагає Господь - ти не християнин.

А ще, спотворений світогляд реаліста дуже часто нам голосом диявола нашіптує, що все побачене нами і є щира правда. Нам приємно знати, що поруч нас живут злодії, блудники, перелюбники, наклепники, ті що не ходять до храму, і ті що ходять туди, але не уміють молитися, і не знають як саме засвітити і куди поставити свічку.

Нам тут реально здається, що вони усі гірші від нас. Ми реально переконані у тому, що ми у багатьох добродітелях можемо комусь показати приклад. Але, Господня реальність показує, що ми не можемо так чинити.

Можливо, у нас і дійсно руки чисті від крадіжок, але совість стає брудна від осудження наших ближніх та від самовиправдання. А саме з самовиправданням Святі Отці закликали боротись набагато ревніше, аніж з будь-яким іншим пороком.

Бог реально хоче духовного зцілення кожного з нас. Він знає, що для людей шлях сцілення - складний. Але Він і не позбавляє нас Своєї сили, Він не вимагає він нас того, чого зробити насправді ми б не могли.

Господь дуже хоче зцілити усі наші духовні та душевні рани, наповнити життя наше сенсом та силою. Він і через служителів церковних кличе нас до Церкви і церкви! Тільки її закони є прагматичним релізмом! Тільки там постійно попереджують - людина яка грішить - помре. Християнство постійно закликає нас зняти рожеві окуляри і визнати, що не той світ реальний, котрий ми побудували у своїй гріховній та спотвореній свідомості, але той світ, котрим керують не люди і обставини, але Сам Господь Бог.

Помолімося сьогодні до Бога, щоб дав нам сили жити в тих умовах, які Він Сам обрав для нас. Помолімося, щоб Він нам дав такий духовний зір, з яким ми могли бачити свої провини, а не чужі. Помолімося, щоб Він нам дав сили більше прощати іншим, а не собі. Помолімося зараз і про те, щоб не забирав від нас наші умови, а навчив жити в них, і здобути через них спасіння.

Можливо й тоді, наше життя і буде дійсно подібне до життя сціленного чоловіка. Він благав Христа йти за ним, але Той відпустив його. Спаситель наказав сціленному повертатися до свого дому, та розповісти про те чудо, котре вчинив з ним Бог. “І він пішов, і проповідував по всьому місту”… (Лк. 8:39)