Просфора 2.1

Здається, що слова Христа про те, що Істина робить людей вільними, можна розуміти і в сенсі нашої постійної боротьби проти обрядовір’я. Православне благочестя сильно виснажує тіло людини гартуючи її душу та дух. У той же час люди, особливо неоцерковлені, дуже складно переживають саме цю річ - довгі богослужіння, поклони, суворі пости. Все це навіть психічно тяжить над людиною - відчуття того, що тебе хтось “змушує” робити щось проти волі.

Очевидно, що речі, які ми самі робимо добровільно - приносять нам задоволення. А особливо тоді, коли хтось збоку скаже добре слово, чи похвалить. Тоді ми вже не чуємо ні втоми, ні лінощів. У християн є багато речей, котрі робим ми всі разом, общиною, громадою чи Церквою. Але є речі, наші особисті, що лежать на нашому сумлінні та ревності.

Ми маємо і приватне молитовне правило, і власний піст, і тільки Господеві Богу відомо про духовну боротьбу , що постійно ведеться всередині нас з вами.

Отож, якщо ми ревно виконуємо особисті християнські обов’язки - щодня молимось за живих та померлих, постимо щосереди, п’ятниці та в інші відповідні дні, часто приступаємо до св.Таїнств - ми просто не можемо вважати тягарем особливо встановлені Церквою дні, чи то для посту, чи то особливої молитви за померлих, чи інших способів благочестя. Тому, що ми це все і так виконуємо.